Передплата 2024 ВЗ

Солов’їний спів на честь Соломії

Завершення ХІІ Міжнародного фестивалю оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької стало урочистим святом на честь незрівнянної примадонни світового масштабу.

Свято передбачає парад. І був парад — солістів, диригентів з оперних театрів України і Білорусі, Узбекистану і Німеччини, Канади і США. А також ансамблів, хору, оркестру Львівської національної опери, яка з 2000 року носить ім’я Соломії Крушельницької і яка єдина з оперних театрів України вже кілька років є членом престижної міжнародної організації «Європа Опера».

…Ллється зі сцени неповторний, чудової краси голос. Він чарує, западає в душу. Це — голос Соломії, на віки закарбований звукозаписом, з її коронної партії — Чіо-Чіо-сан. Ніби підхоплюючи — через століття — естафету, продовжує чудову мелодію інше сопрано — сучасної солістки-львів’янки. Вона просто входить до залу, співаючи якнайближче до слухачів. А на сцені ще дві виконавиці цієї ж партії. Стається диво: під порт­ретом Соломії — три Баттерфляй, і потроєне сопрано наче відтворює красу і силу голосу чарівної Меа.

Перше соло в параді — співак з Білорусі Андрій Валентій з арією Базіліо зі «Севільського цирульника». Глибокий бас, рівний у всіх регістрах, виконання не концертне — оперне, з характерними жестами, мімікою, драматичною грою. Інша партія, інший характер, але та ж яскравість образу — в пісні Галицького з «Князя Ігоря» (у другому відділенні концерту). Така ж театральність — у Світлани Катернози, солістки Канадської опери Mississauga. У каватині Норми (з одной­менної опери Белліні) — справжнє бельканто, у Вердієвому «Макбеті» — непідробний драматизм. Гість з Узбекистану Раміз Усманов — завидної сили, багатого тембру тенор, але в арії Рудольфа (з «Богеми»), та й у плачі Федеріко (з «Арлезіани» Ф. Чілеа) хотілося б не «суто академічного», а характерно оперного повод­ження на сцені. Георгіна фон Бенза (з Мюнхена) в арії Тоски (та Леонори з «Трубадура») «відігралася» глибокою ліричністю, притаманною її голосу, за деякий брак драматизму у провідній партії в «Аїді», яку виконала напередодні у фестивальній львівській виставі. Іванна Таратула-Філіпенко (зі США) незвично (дещо спрощено) інтерпретувала Кармен і Далілу, а Костянтин Ріттель-Кобилянський з Дюссельдорфа (до речі, племінник “заньківчанки” Любові Каганової) «завів» зал темпераментним Ескамільйо (з «Кармен») і, низько вклонившись, поцілував долоню і торкнувся нею підлоги львівської оперної сцени.

Львів’яни з Опери були на висоті — чудово звучали і соло, і ансамблі, і хор, а передусім — оркестр з цілою плеядою диригентів. А на завершення пролунало схвильоване слово душі фестивалю — генерального директора Соломіїної Опери Тадея Едера. Це був хай не співочий, але проникливий гімн незабутній нашій Соломії.

Схожі новини