Інтернет – та ж вулиця

У дитинстві (мені тоді було років десять) до нашої компанії “прибився” дивакуватий хлопчина. Виховувала його бабуся (батько, подейкували, сидів у в’язниці, а мама активно займалася пошуком нового чоловіка, тож до дитини їй діла не було). Хлопець відразу вирішив справити на нас враження — розпалив багаття і вкинув у вогонь порожні банки з-під лаку для волосся. Банки почали вибухати одна за одною. Сусіди, зачувши “постріли”, збіглися на місце події. Ох і дісталося тоді нам! Але дивакуватий хлопець свого домігся. Наступного дня він покликав нас на нову “виставу” — тільки цього разу сам змайстрував вибухівку. На щастя, наші забави не завершилися трагедією — усі залишилися цілими і неушкодженими. Можливо, нас врятувало те, що тоді не було Інтернету, і рецепт вибухівки хлопець вигадав сам...

Сьогодні ЗАЙТИ на сайт, який містить небезпечну інформацію, може навіть п’ятирічна дитина. Для цього не потрібно знати код доступу — достатньо ввести у пошукову стрічку запитання, на яке їй хочеться отримати відповідь. Наприклад... як накласти на себе руки? Інтернет відразу “викидає” підказку: “Випий з десяток різних таблеток. Але купуй препарати у різних аптеках, щоб не викликати зайвих підозр. Приймай ліки натщесерце, аби у кров потрапила максимальна доза діючих речовин”. А далі невидимий “інструктор” описує в деталях, які таблетки і в якій кількості приймати. Закріпити результат рекомендує алкоголем: “Пий, поки не “відключишся”. Це спровокує зупинку серцебиття та/або дихання, що, своєю чергою, призведе до коми”...

Хто не має наміру розпрощатися з життям, але не проти похворіти, також може почерпнути багато “корисного” з Інтернету: “Прийми душ, помий голову і, не давши тілу та волоссю обсохнути, вийди на вулицю. Чим нижча температура, тим дієвіший метод. Гарантовано заробиш застуду. Кому пощастить більше — зляже з менінгітом”. Способів довести себе до реанімації — тисяча і один. Хто не хоче ризикувати, може викликати ситуативне підвищення артеріального тиску і температури тіла, спровокувати почервоніння горла та появу інших симптомів, які є достатньою підставою для виписки лікарняного.

Хто зненавидів не лише конкретну особу, а й ціле людство, може знайти в Інтернеті десятки способів виготовлення вибухівки з підручних засобів: коктейль Молотова, димову шашку і навіть... водневу бомбу. Невідомо, чи вдасться з їх допомогою зажити слави терориста №1, а от залишитися без рук — цілком реально. Кому кортить втекти від реальності, може приготувати “наркотик для бідних” — з йоду, ацетону та ще кількох доступних інґредієнтів. Проте автор не вказує, що залежність у любителя гострих відчуттів розвинеться вже з першої дози, а через два-три роки він помре болісною смертю...

Далеко НЕ КОЖЕН юний самогубця перед тим, як відважитися на такий відчайдушний крок, шукав в Інтернеті інструкції, як краще звести порахунки з життям. Така інформація може підштовхнути до скоєння суїциду, але тільки того, хто вже готовий накласти на себе руки. Чому?

В одній з розмов дитячий психіатр поскаржилася мені, що в Україні кількість дітей з психічними відхиленнями зростає шаленими темпами. Пояснила цю тенденцію так: “Батьки живуть своїм життям, а діти — своїм. Тато після роботи вештається казна-де. Мама — займається вирішенням своїх питань. А дитину садять перед телевізором чи комп’ютером, щоб не заважала. І блакитний екран чи монітор комп’ютера стає її єдиним вікном у світ, її учителем, порадником, другом. Батьки для такої дитини перестають бути авторитетом”.

Інтернет — це та ж вулиця. Не кожна дитина, яка виходить на вулицю, починає пити, курити і лаятися. Так само не кожна дитина, яка без пильного нагляду батьків “помандрує” Інтернетом, шукатиме у мережі інформацію насильницького чи порнографічного характеру. Запитайте у будь-якого психіатра, чому одна людина може піти на убивство чи самогубство, а інша — не зробить цього за жодних умов? І лікар відповість з багатозначною посмішкою: “Усі ми — родом з дитинства”. Кожна дитяча травма дасться взнаки у дорослому віці. Це — аксіома. Тому, можливо, варто просто частіше спілкуватися зі своїми дітьми і приділяти їм на йоту більше уваги?