Наша провина є в тому, що ми повільно змінюємося
Але нашої провини в тому, що відбувся акт агресії, немає
Бачу нову, вже тридцять шосту, здається, хвилю обговорень: хто чи що в Україні винний в тому, що росія напала. Такі хвилі періодично виникають і зникають, але ніяк не можуть заспокоїтися, як на болоті, де в глибині триває інтенсивний метаболізм. Наче вже вляглося, але ні.
1. В тому, що росія напала, винна росія. Ніхто більше. Жертва не винна в нападі, хай би де вона ходила і як вдяглася. Тим більше що ми не маємо вибору, де ходити: ми живемо на цій землі, іншої нема.
2. росія напала, тому що вона імперія. Вона не може не нападати, бо тоді помре. Хижак не може не полювати, бо здохне. Але в природі хижаки є частиною екосистеми, а в міжнародній політиці доба імперій минула.
3. Жодні внутрішні зміни не рятують: супер прогресивна й реформована Литва чи Естонія можуть стати наступними об’єктами атаки, попри НАТО й реформи.
4. Якби ми готувалися до війни, її перебіг міг би бути іншим, але це не відвернуло би нападу. Бо люди, що ухвалили рішення про агресію, живуть у своєму власному уявному світі.
Наша провина є в тому, що ми повільно змінюємося, але нашої провини в тому, що відбувся акт агресії, немає.
